У цей день 66 років тому народився видатний український композитор, поет, творець української рок-музики Володимир Івасюк, який поплатився життям за любов до України
Володимир Івасюк - один із творців української естрадної музики.
Видатний українець, який прожив всього 30 років, за своє коротке життя написав 107 пісень, 53 інструментальних твори, створив музику до кількох спектаклів. Окрім цього, він професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Відомий як музикант, Івасюк був і неординарним живописцем.
Володимир Івасюк - один із творців української естрадної музики.
Видатний українець, який прожив всього 30 років, за своє коротке життя написав 107 пісень, 53 інструментальних твори, створив музику до кількох спектаклів. Окрім цього, він професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Відомий як музикант, Івасюк був і неординарним живописцем.
Талант Володимира помітили, коли хлопцю було 10 років. Про нього тоді вже говорили у рідному місті Кіцмань. У 15 про нього почули Чернівці, в 20 років - говорила вже вся Україна, а ще за рік його прийняла Москва. Його пісні відомі не лише в Україні. "Червона рута" була визнана найкращою піснею 1971 року, а "Водограй" - 1972.
Молодша сестра Івасюка Оксана зазначає, що він був дуже галантний у стосунках з усіма жінками. "Тексти, написані братом, свідчать про його ніжні почуття. Перше велике кохання в нього було ще у школі, в Кіцмані. Зі школою пов'язаний іще один цікавий інцидент, вірніше не так зі школою, як зі шкільними товаришами. Якось улітку Володя приїхав у Кіцмань, щоб разом із друзями відзначити закінчення школи і початок нового життя. Коли всі набрались "вражень" то вирішили сходити у міський парк. Там, на невисокому постаменті, самотньо стояв постамент Вождю міравова пралєтаріата – типовий гіпсовий бюст з лисою голівкою, який усі ми пам'ятаємо на вулицях наших міст чи сіл. Хтось із друзів висловив жартома незадоволення, що вождь без шапки стоїть у сніг і дощ, а це негоже, і поліз натягати на гіпсову голову свого картуза. Бюст не витримав ваги п'яного бешкетника і звалився долів, розбившись дощенту.
Як то буває завжди і скрізь, знайшлись патріоти, які одразу накапали компетентним органам. Молодиків затримали і пришили справу. Стаття хлопцям світила серйозна, і відмазатись дрібним хуліганством за це було непросто, як, зрештою, і сьогодні - держава ж понадусе. Проте завдяки клопотанням батька композитора, а також завдяки замовленому слову відомого вже на той час Івана Миколайчука, все обійшлось банальним хуліганством і адмінарештом на 15 діб, завдяки чому вулиці у кіцмані стали чистішими, адже мітла в руках генія це диво мітла. Проте даний інцидент відіграв свою роль значно пізніше, адже завдяки доносу чергового патріота батьківщини, хлопця відрахували з медінституту одразу після видачі студентського квитка. Як би там не було, а Івасюк таки остаточно звалив пам'ятник Іллічу, всупереч патріотичному пориву "вірних синів родіни", адже сьогодні на його місці у Кіцмані стоїть пам'ятник Володимиру Івасюку.
Студент медінституту
Студентом медінституту Володимир Івасюк став наступного року, але перед цим увесь рік був на «виправних роботах» — працював слюсарем на чернівецькому заводі «Легмаш», як то кажуть німаки: "Арбайт махт фрай". Та нема лиха без добра, як кажуть у нас. Довідавшись, що новий робітник – музикант, йому доручили створити і очолити заводський хор, що невдовзі почав перемагати на оглядах художньої самодіяльності.
Саме там Володя познайомився і подружився з композитором і музикантом Валерієм Громцевим, який очолював заводський самодіяльний вокально-інструментальний ансамбль «Карпати». Друзі разом написали пісню «Залишені квіти», яка у виконанні Софії Ротару (молода примадонна на той час була солісткою ВІА "Карпати") стала знаменитою під назвою «Жовтий лист». Це єдиний прижиттєвий твір Володимира Івасюка, де він виступає тільки автором тексту. Музику написав Валерій Громцев.
За два місяці до смерті Володимира викликали до КДБ для бесіди із приводу гонорарів, які він повинен був одержати за вихід своїх платівок у Канаді. Його переконували передати ці гроші в "Фонд миру" в обмін на дозвіл виїхати в Америку. Але видатного українця закордон не цікавив, і він відмовився від цієї пропозиції. Ця любов до Батьківщини відіграла, мабуть, ключову роль. 18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Між датою зникнення й датою смерті Івасюка є загадковий проміжок часу. 24 квітня 1979 року Володимир пішов зранку на заняття в консерваторію. Близько 13.00 повернувся додому, взяв якісь ноти й знову пішов, сказавши, що буде через годину.
Відповідно до неофіційної версії, смерть Івасюка була вбивством, виконаним КДБ за наказом вищого керівництва СРСР. Архіви цієї справи, що зберігаються в Москві, дотепер ані родичам, ані працівникам музею Івасюка не відкривають, посилаючись на гриф "таємно". Проте не виключено, що це було і побутове вбивство, адже зникнення його жінки теж виглядало доволі дивним. У будь-якому випадку правди ми уже, мабуть, не дізнаємось ніколи, проте беззаперечним є факт того, що працівники правоохоронних органів всяко намагались приховати факт убивства.
Студентом медінституту Володимир Івасюк став наступного року, але перед цим увесь рік був на «виправних роботах» — працював слюсарем на чернівецькому заводі «Легмаш», як то кажуть німаки: "Арбайт махт фрай". Та нема лиха без добра, як кажуть у нас. Довідавшись, що новий робітник – музикант, йому доручили створити і очолити заводський хор, що невдовзі почав перемагати на оглядах художньої самодіяльності.
Саме там Володя познайомився і подружився з композитором і музикантом Валерієм Громцевим, який очолював заводський самодіяльний вокально-інструментальний ансамбль «Карпати». Друзі разом написали пісню «Залишені квіти», яка у виконанні Софії Ротару (молода примадонна на той час була солісткою ВІА "Карпати") стала знаменитою під назвою «Жовтий лист». Це єдиний прижиттєвий твір Володимира Івасюка, де він виступає тільки автором тексту. Музику написав Валерій Громцев.
За два місяці до смерті Володимира викликали до КДБ для бесіди із приводу гонорарів, які він повинен був одержати за вихід своїх платівок у Канаді. Його переконували передати ці гроші в "Фонд миру" в обмін на дозвіл виїхати в Америку. Але видатного українця закордон не цікавив, і він відмовився від цієї пропозиції. Ця любов до Батьківщини відіграла, мабуть, ключову роль. 18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Між датою зникнення й датою смерті Івасюка є загадковий проміжок часу. 24 квітня 1979 року Володимир пішов зранку на заняття в консерваторію. Близько 13.00 повернувся додому, взяв якісь ноти й знову пішов, сказавши, що буде через годину.
Із Тетяною Жуковою - жінкою, з якою планував одружитися. Тетяна дивним чином зникла після смерті Володимира
Володимира знайшли тільки 18 травня 1979 року: однак не міліція, а випадковий солдат, що, наткнувся в лісі на напіввисячий-напівстоячий труп людини. До речі, пошуки велися з 27 квітня до 11 травня. Саме тоді була закрита справа №239. Слід від петлі був свіжий. Пізніше дружина поета Ростислава Братуня Неоніла, яка пішла разом з матір'ю композитора у морг, розповіла, що в Івасюка було знівечене обличчя, без очей, поламані пальці і все тіло в синцях. Але, незважаючи на це, слідчі завзято відпрацьовували версію про "самоповєшаніє", відкидаючи в сторону всі інші. 
Похорон видатного митця перетворився на справжню демонстрацію. Труну несли на руках до самого цвинтаря. На могилі були гори квітів і вінків, які міліція викинула в цей же день, а наступного дня їх стало іще більше. За свідченням очевидців так тривало протягом місяця.
26 січня 2009 року Генеральна прокуратура України поновила давно закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка, але в листопаді 2012 року справу було закрито через відсутність складу злочину. 12 червня 2014 року Генеральна прокуратура України знову поновила закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка. "Вбитий співробітниками КГБ", - заявив прокурор Львівщини Роман Федик в лютому 2015 року.
У 2009 році, коли видатному українцю мало б виповнитися 60, він був удостоєний звання Героя України.
Джерело: espreso.tv
Комментариев нет:
Отправить комментарий